Перегляд петиції

8 років героїчний український народ протистоїть російському окупаційному імперіалізму, який 2 місяці тому вилився у кровопролитну, злочинну та трагічну гарячу фазу війни. Росія не зраджує своїм історичним традиціями та прагне знищити українську державність, українських громадян та все українське будь-якою ціною та всіма доступними методами. Історія іде по колу, адже нині, як і за російських царів, імператорів та генсеків, з окупованих територій депортуються громадяни, за українську мову або прапор можна отримати кулю, а українські книжки та пам'ятки культури знищуються. Це все - намагання стерти нашу історичну національну пам'ять, адже російські правителі відкрито заявляють, що українського народу не існує, що нас "змусили забути, що ми росіяни". 
На жаль, зі здобуттям Незалежності нам не одразу прийшло усвідомлення, що Незалежність недостатньо отримати. Її треба лелеяти, розвивати й берегти. І нині ми змушені боронити державність ціною життів як військових, так і цивільних. На жаль.

 
Саме тому на тлі російської агресії, воєнних злочинів, актів геноциду є неприйнятним факт, що в нашому місті досі наявні топоніми, пов'язані із кривавими російськими режимами. Зокрема, існує вулиця, названа на честь радянського полководця Ватутіна. Точніше, кривавого м'ясника та злочинця Ватутіна. Згадаймо його "заслуги":
-У вересні 1920 року червоноармієць Ватутін воював проти залишків Української Повстанської Армії Нестора Махно.
-У 1920-21 році боровся проти українських повстанців на Полтавщині.
-З 1921 року – член партії більшовиків.
-У 1939 році командує Українським фронтом при вторгненні в Польщу, за що отримав Орден Леніна.
-Форсування Дніпра і штурм німецьких фортифікацій на Букринському плацдармі (біля Києва), 1943 рік. Радянське “геніальне” командування вирішило завалити німців трупами своїх. Тільки на одному цьому плацдармі “геніальний” полководець Ватутін поклав у землю (точніше, у воду Дніпра) 400 000 радянських солдат (втрати німців були 10-кратно менші). Командири частин хапали всіх дітей 16-18 років і без зброї, навіть без військової форми погнали їх форсувати Дніпро на німецькі кулемети.

Толерування до таких персон, особливо у час війни, є неприйнятним та не витримує ніякої критики. Необхідним кроком для захисту від російської культурної експансії та розбудови сучасної української традиції є позбавлення наших міст назв, що дані на честь катів народу.  

Необхідно перейменувати вулицю Ватутіна та інші назви, до яких не дійшли руки під час декомунізації. Кривий Ріг має залишились для наших нащадків містом героїзму та відданості нації, а не містом вшанування воєнних злочинців.