Перегляд петиції

Вранці 24 лютого наша країна прокинулася в іншій реальності. Росія розпочала повномасштабне вторгнення на територію України. Хоча насправді ця війна розпочалася не два місяці і навіть не вісім років тому. Вона триває сотні років. Триває цивілізаційна війна між людяністю і варварством. І це не тільки війна на передовій, а також це війна в культурному просторі. «Якщо немає культури, навіщо ми тоді воюємо?» Ці слова сказав Вінстон Черчиль як відповідь на те, що під час Другої світової війни уряд розпорядився скоротити видатки на культуру.

Російська імперіалістична культура впродовж століть домінувала на території сучасної України. Таким чином агресор створював «спільний культурний простір», аби уподібнити українців до росіян, створивши «адін народ». І лише починаючи з 2015 року, культурний простір почав частково деколонізовуватися, вичищаючись від топоніміки комуністичного людожерського режиму. Однак цей процес не завершено. Існує безліч топонімів та пам’яток, названих на честь міст або діячів, пов’язаних з росією.

Кривий Ріг не виняток. Серед величезної кількости пам’яток міста левова частка названа іменами російських поетів та письменників, які жодним чином не стосуються історії України, а тим паче і Кривого Рогу. Пам’ятники Пушкіну, Толстому, Горькому, погруддя Лєрмонтову – ось неповний список тих пам’яток, які не варті того, аби знаходитися на вулицях нашого українського міста. Противники такої ідеї, звичайно, скажуть, що це не вони кидають бомби на Маріуполь, Харків чи Київ, і взагалі ці пам’ятники частина нашої історії, бо такі діячі колись, можливо, бували на території сучасної України. По-перше, варто зазначити, що саме на творчості даних представників «рузкого міра» виховані ті нелюди, які нищать наші міста та села, ґвалтують і вбивають наших співгромадян. По-друге, пам’ятники не можуть бути частиною історії, вони лише спосіб увіковічення то чи іншої людини чи події. По-третє, якщо такі діячі частина якоїсь «нашої історії», то чому не має пам’ятника Чингісхану або Коху, адже вони теж були на території сучасної України. Тому виникає нагальна потреба в демонтажі даних пам’ятників як таких, що несуть пропаганду російської шовіністичної культури. Нижче наведено аргументи щодо кожного діяча.

Алєксандр Серґєєвіч Пушкін. Людина, з якої зробили знаряддя для зомбування. Звичайно, він безпосередньо не винен у війні росії проти України, оскільки давним-давно вмер. Однак культ Пушкіна, «Солнце рузкой поезіі», «Наше всьо» і станція метро Пушкінська, у цій війні винні значно більше. За даними сайту texty.org.ua в Україні налічується понад 100 пам’ятників Пушкіну, один з яких знаходиться в Кривому Розі на однойменній вулиці. Варто нагадати, що поет у своїх творах, таких як «Кавказький бранець» та «Подорож до Арзрума…», створив образ недолугих і розумово відсталих народів Кавказу, якими має керувати московська імперія. Тобто Пушкін у свій час виправдовував російську агресію на Кавказі. І цей образ росії-завойовниці чітко пролягав у його творчості, яка є засобом пропаганди «рузкого міра». Також варто нагадати, що останніми тижнями в Україні розпочався «пушкінопад», і Кривий Ріг може долучитися до нього першим в Дніпропетровській області. Тому пропозиція – демонтувати пам’ятник Пушкіна на однойменній вулиці в Центрально-Міському районі з подальшим його або перенесенням до Криворізького історико-краєзнавчого музею як пам’ятки колоніалізму, або розплавленням на потреби армії.

Міхаіл Юрьєвіч Лєрмонтов. Достатньо цікава і суперечлива постать. Він є автором геніального вірша «Прощай немитая Расія…», який, безумовно, актуальний у наш час. Однак, варто не забувати, що даний поет є представником так званої «великої російської культури», якою прикривається ворог, аби «звільняти» наших громадян від життя. Пам’ятник Лермонтова розташований також на однойменній вулиці. Унікальність його полягає в тому, що погрудь Лермонтова в Україні лише два – у Кривому Розі та Миколаєві. Таким чином бюст у нашому місті може представляти певну скульпторську цінність. Однак даний витвір мистецтва не відповідає сучасним реаліям, аби бути розташованим на вулицях українських міст. Тому пропозиція – після обговорення з фахівцями демонтувати бюст Лермонтова, розташований на однойменній вулиці в Центрально-Міському районі, та передати його історико-краєзнавчому музею.

Лєв Ніколаєвіч Толстой. Черговий представник «великої і неподільної». Хоча, Толстой сильно не пов’язаний з Україною, але пам’ятники присвячені йому стоять в багатьох містах України. Він є частиною тієї людожерської культури, яку нам намагаються нав’язати впродовж століть. Час змінився, і змінився з ним народ. Ідеологія російського нацизму сьогодні абсолютно проста: росія там, де є принаймні згадка росії. Тому доки є пам’ятники Толстому – доти буде реальною загрозою, що такий «рузкій мір» прийдуть захищати ті, хто Толстого не читав. В нашому місті є пам’ятник Толстому, який знаходиться на однойменній площі. Він, як і представники тієї культури, несе культурну загрозу нашій країні. Тому пропозиція – демонтаж пам’ятника Толстому в Тернівському районі з можливим подальшим перенесенням його до музею.

Пєшков Алєксєй Максімовіч (aka Максім Горькій). Ще один представник «рузкого міра». Крім того, що він ніколи не був в Україні, а тим паче в Кривому Розі, Горький, перш за все, є засновником соціалістичного реалізму, який закріплював ідеологію більшовизму і зміцнював сталінський тоталітаризм. Варто не забувати, що даний письменник висловлював негативну позицію щодо української мови у 1926 році в листі-відповіді Олексі Слісаренку, називаючи її «украінскім наречієм». Він підтримував систему радянських концтаборів, свідченням цього є його візит до Соловецького табору у 1929 році. А також автор цинічного лозунгу, яким на практиці користується наш ворог зараз, «Єслі враґ не сдайоца – єво унічтожают». Виходячи з повного списку «заслуг» цієї істоти, в криворіжців не має морального права мати на своїх вулицях пам’ятники такої потвори. На жаль, в нашому місті їх три. Пам’ятники Горького на території спеціалізованої школи №71 на вулиці Ракітіна 22, на перехресті вулиць Володимира Великого та Упіта і пам’ятник «Данко» біля колишнього кінотеатру «Сучасник» на проспекті Гагаріна. Тому пропозиція – демонтаж всіх трьох пам’ятників з вулиць нашого міста з можливим перенесенням до музею останнього з них.

Розставання з окупацією – це не тільки фактичне розставання. Воно болісне, хоча і відбувається швидко. А культурне розставання – довге і ще болісніше. Ми маємо свою культуру, своїх героїв, українських героїв. Ми маємо свою історію. Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Кривим Рогом, обов’язок нашої громади розпочати процес культурної деколонізації міста та розпочати вшановування справжніх українських, в особливості криворізьких, героїв та культурних діячів сьогодення. Тому просимо у найближчому майбутньому розглянути можливість демонтувати згідно чинного законодавства наступні пам’ятники:

Пушкіна, на вулиці Пушкіна, в Центрально-Міському районі міста;

Лермонтова, на вулиці Лермонтова, в Центрально-Міському районі міста (з обговоренням);

Толстого, на площі Толстого, в Тернівському районі міста;

Горького, на вулиці Ракітіна 22, на перехресті вулиць Володимира Великого і Упіта, на проспекті Гагаріна біля колишнього кінотеатру «Сучасник» (всього три), у Покровському, Саксаганському та Металургійному районах міста відповідно.